Українсько-польські відносини сьогодні: від орденів до діалогу
Олексій Святогор
Latest posts by Олексій Святогор (see all)
- Українсько-польські відносини сьогодні: від орденів до діалогу -
- Оптимізація поштового обігу Сил оборони -
- Закордонні гастролі під час війни, або Як Мінкульт випускає з країни «музикантів» -
- «Спеціальне тактичне спорядження» – ухилянти «в законі»? -
- Не лише призов: Міноборони посилює боротьбу з фейками про мобілізацію -
У червні поточного року між Україною та Польщею виникло відчутне охолодження. Воно вийшло за межі звичайних політичних розбіжностей, коли декілька вищих посадових осіб України публічно відмовилися від польських державних нагород. Такий крок став символічним маркером напруги, яку ніхто з нас насправді не потребує.
Адже поляки – наші найближчі сусіди, друзі, стратегічні партнери. З 2014 року, від перших днів російської агресії, Польща першою відкрила кордони, серця і домівки для мільйонів українців. Польські родини приймали дітей, лікували поранених, передавали гуманітарну допомогу, зброю і техніку. Волонтери, політики, звичайні громадяни стали справжнім тилом України. Тому будь-яке загострення між Києвом і Варшавою сприймається особливо болісно – воно стосується не абстрактної дипломатії, а живих людей, які вже понад дванадцять років стоять пліч-о-пліч.
Один із можливих шляхів зняти зайву напругу – довести ситуацію до абсурду. Варто згадати, що Орден Білого Орла, яким колись нагородили Президента Володимира Зеленського (і влітку нагородження скасували), свого часу вручали російській імператриці Катерині, диктатору Беніто Муссоліні та іншим одіозним постатям.
Прихильні до України люди в Польщі могли б ініціювати публічну дискусію: чому б не переглянути нагородження саме тих історичних діячів, які погано ставилися до поляків або вступали проти них у військові та політичні союзи? Такі кроки з високою ймовірністю знайдуть відгук серед внутрішніх патріотичних і націоналістичних кіл самої Польщі. За потреби можна звернутися до польських адміністративних судів із вимогою ініціювати перегляд цих рішень.
Таке «розкачування» матиме кілька ефектів одночасно. Воно стане своєрідною відповіддю на непоступливість, яка особливо неприйнятна, коли Україна і Польща фактично стоять на одному боці проти московії. Воно дозволить «привести до тями» окремих провокаторів. І головне – зніме зайву напругу між нашими країнами, змістивши фокус уваги в інший бік.
Важливо, що всі ці дії здійснювали б самі поляки – внутрішні патріотично налаштовані сили. З боку України потрібен лише м’який контроль і, за необхідності, мінімальний фінансовий супровід – кілька тисяч доларів на адвокатів, судові збори чи експертизи. Решту зробить сама новина: вона яскрава, її охоче підхоплять медіа. Ті, хто візьметься за цю тему, автоматично зберуть на себе увагу й напрацюють власний «капітал упізнання». А напрацьовані зв’язки згодом можна буде використовувати в інших ситуаціях в інтересах України.
Україна і Польща – не просто сусіди. Це два народи, які пройшли крізь спільні випробування ХХ століття і сьогодні разом протистоять російському імперіалізму. Будь-яка напруга між нами – подарунок тим, хто хоче бачити нас розділеними.
З такими міркуваннями ми звернулися до Міністерства закордонних справ України. Невдовзі надійшла офіційна відповідь: МЗС підкреслює, що послідовно виступає за фахове, виважене і взаємоповажне опрацювання складних сторінок спільної історії на основі архівних джерел, наукових досліджень і конструктивної співпраці. Україна підтримує професійний діалог між істориками обох країн, а також практичну співпрацю у сфері пошукових та ексгумаційних робіт, які були відновлені у 2024–2025 роках з ініціативи міністрів Андрія Сибіги та Радослава Сікорського.
Водночас у відповіді чітко зазначено: історична пам’ять не повинна ставати інструментом політичних маніпуляцій чи використовуватися третіми сторонами для послаблення українсько-польського партнерства, яке сьогодні має важливе значення для безпеки всієї Європи. Як позитивний приклад названо польсько-український Конгрес істориків у Баранові-Сандомирському, що пройшов у конструктивній і дружній атмосфері.
Ця відповідь є важливою тим, що фіксує стратегічну лінію: історична пам’ять має бути не зброєю для взаємних образ, а предметом спільної роботи. Пошукові, ексгумаційні роботи, Конгрес істориків є конкретними доказами того, що обидві держави готові рухатися вперед, а не тонути у минулому.
Українсько-польські відносини мають бути не просто «добрими», а стратегічно міцними. Польща з 2014 року довела, що вона всі ці роки була і є реальним другом. Тисячі польських сімей відкрили двері українським біженцям. Польські політики послідовно підтримували санкції, постачання зброї, європейську інтеграцію України. Польські громадяни й досі допомагають нашим військовим, волонтерам, дітям.
Будь-які спроби третіх сил розхитати цей союз мають зустрічати жорстку, але розумну відповідь. Не через ескалацію образ, а через повернення до суті: ми – на одному боці історії, разом захищаємо свободу, і разом будуємо Європу, в якій сила права сильніша за право сили.
Українсько-польське партнерство сьогодні залишається одним із ключових елементів безпеки всього регіону. Воно потребує постійної уваги, щирого діалогу та готовності не дозволяти історичним травмам ставати інструментом політичних ігор.
Ми вдячні Міністерству закордонних справ за чітку позицію. Вдячні всім полякам, які протягом років допомагали Україні. І готові далі працювати над тим, щоб відносини між нашими народами були по-справжньому братніми.
